На це озвався Вісвамітра: „А так! Коли ти мені такий слуга, то я оце продаю тебе чандалові в неволю за великі гроші.“
Почувши ті слова, чандал утішився дуже, дав Вісвамітрі гроші, і, звязавши короля та підганяючи його ударами палиці, повів його майже непритомного, обестямленого розлукою зі своїми любими, у своє відлюдне місто.
Король Гарісчандра, живучи у чандаловім місті, вранці і опівдні і вечером співав оцю пісню: „Молода сумна садовить перед себе молодого сумного і в своїм горю думає про мене: „Обоє нас увільнить король, коли розживеться на достаток і ще більше добра дасть аскету.“ Не знає вона, неповинна, що я став ще більшим довжником. По страті держави, приятелів, по продажі жінки й сина я на довершення свого нещастя попав під власть чандала.“
Отак живучи там, він думав раз-у-раз про любого сина і про незабутню жінку і про своє повне зубоження. Але по якімось часі він привик до нового життя і став невтомним слугою чандала та обдирачем трупів. Висилаючи його на се діло, чандал говорив йому: „Отут пробуватимеш день і ніч, ждучи на привіз трупів. Шоста частина того, що зідреш із трупів, належить королю, три — мені, а дві тобі”. Одержавши такий наказ, він оселився на кладовищі в південній стороні недалеко міста Варанасі. На тім кладовищі раз-у-раз чулися страшні голоси, виття шакалів, крики духів, упирів та різних потвор, скрізь лежали купи людських костей і скрізь димилися стоси дерева, лунало багато плачів живих людей за померлими приятелями та свояками. Раз-у-раз чути було окрики: „О, сину, о, друже, о, брате, о, мій найліпший мужу,
