ків. Та в моєму горю я не зважаю на все те. Хто попав у таке положення як я, для того смерть — одинокий вихід. Стати звірем, се не таке лихо, як страта сина. Оттим то з трупом мойого сина я кинуся в огонь горючого костра. А ти, люба моя, прости мені, коли я хоч жартом, хоч таємно чим докучив тобі, прийми моє опрощення і йди в дім жерця та стань знов королевою.“
„Ні, мій королю, — відповіла Сайвія, — і я, скоро тільки розгориться костер, знесилена тягарем нашого нещастя, піду з тобою в огонь.“
Виставили дерев'яний костер і, поклавши на ньому свого сина, король разом із жінкою, поскладавши побожно руки, почали молитися до найвищого бога. Тут до них наблизилися всі боги, а поперед усіх бог Дгарма.
„Королю, — озвався він, — не спіши так дуже. Оце я, Дгарма, приходжу до тебе, врадуваний твоєю чеснотою, правдивістю, самовладою й терпеливістю.“
Найвищий бог Індра промовив: „Гарісчандро, високо щасливий, я, найсвятіший бог, стою перед тобою. Ти з жінкою й дитиною за життя здобув світ неминущий.“
І він спустив на костер дощ із божеського плину амріти, що нівечить безчасову смерть. Потім, приступивши до костра, підняв сина королівського вгору, і цей випростувавши своє ніжне молоде тіло, піднявся на ноги, здоров і свіжий тілом і духом. Тут король Гарісчандра як стій обняв свойого сина і стояв отак і сам вповні уздоровлений, в почуттю найвищого щастя й найвищої радости.
В тій хвилі промовив Індра знов до нього: „Зі своєю жінкою і твоїм сином осягнув ти вхід
