Чи вітер ніс нас, чи злі духи
Прискорювали наші рухи, —
Досить, в одній хвилині ми
Всіх посіпаків обступили,
Мов парканом обгородили
Гнівними, дужими грудьми.
Сталеві вістря заблищали
Ось-ось над головами їх.
„Моліться, кляті!“ — ми кричали. —
„Ось вам і піп! У кого гріх
На совісті, хай сповідаєсь,
Хай швидко молиться і каєсь,
Бо відси жоден з вас живим
Не вийде!“
Зблідли, поніміли
Сіпаки, наче помертвіли;
Таким ми напором страшним
На них наскочили, що й мислі
У них не було опираться;
Тривога й жах на них натисли
Так, що ніхто не смів і рваться
До опору, а то б його
Були напевно тут же вбили.
Самі не знаючи, чого,
Усі враз голови склонили
І людям кинулись до ніг.
Рік сорок шостий і криваві
Його події знать в уяві
Воскресли, мов живі, у всіх.
„Сусіди, браття, Господь з вами!
Що робите? Хіба ж це ми
З охоти власної, сами
Це робимо? Хіба ж над нами
Не той сам пан, що і над вами?“
