Але тихо ясним небом Сонце радісно пливе,— В ботокудськім тихім краю Плем'я родиться нове. Плем'я люте і безбожне, Що смієсь з отих героїв, Із стовпів тих ботокудських І з покори їх старої. Але біс їм, тим новим ! Не вони нас тут обходять, А ті древні Ботокуди, Що діла великі плодять. Бо чень кожний догадаесь, Що на псі вони не стали, Але далі в світ широко Ботокудство прославляли. Правда, пес той золочений, Що на дах аж виліз сміло, Безперечно й неохибно Був найвищеє їх діло. Вище вже не йшли вони, Та зате в недовгій хвилі Вшир і вдовж усю країну Наче морські хвилі вкрили. Про широку ту діяльність, Що лилась, мов ріки з моря, Ось яке в той час писала Славна „Ботокудська Зоря"1): г ^ "ботокудська Зоря* — газета „Галицкая Зоря“, ор- Н Москвофілів, виходила до 60-х pp. XIX ст. 133
