Як „Сім братів святих“ (всі сім в одній особі) „До згоди“ кликали „коли не тут, то в гробі“. І як вкінці на те преславний Плосколоб1) Рішучо відказав, що Безумович—„чоп“, І що про згоду в нас немає доти й мови, Поки весь руський мир не стане „аки Слово“. Все те, мов хмари, йшло по голові мені; Коли ж над ранок десь заснув я, то й у сні Не щезли ті думки, хоч не гули словами, А просувалися чудними образами. Ось бачиться мені, що все так-так, ніщо, Рутенія хропе, а свари йдуть, як Бог Від віку приказав… Аж десь з дебрі виходить Великий глас і зве : „До згоди, Русь, до згоди !“ Я озирнувся — хто і відки це кричить ? І бачу, це не тур, ані ведмідь ричить, А Безумович наш, рутенців всіх відрада, Дебра ж, де він кричить, зоветься „Руська Рада“. Гляджу, аж бачу враз, ворушиться весь край І Божий мир гуде, немов ті бджоли в май, І тягнуться усі, немов пшеничне тісто, „До згоди !“ кричачи, у славне Лева місто. Поперед усіма пан-отчики в бричках, Міряни позад них верхом на паличках З усіх боків пливуть, мов води напливають, Собою місто все, мов хмари, покривають. Між ними бачу я щонайзнатніших всіх : Ось тут і Плосколоб, тут і Ковальський Міх, А) Мова про москвофіла Пло іранського -
