А втім в життя, мов в п'яних стиск, вступаєм : Цей відси штовхне, відти той часом ; Сяк-так в'ємось, удари обминаєм, Ба й других пхнем самі набік плечом. Оглянемось — і де наш замір дівся І Жизнь наша, наче манівці, блудна — Ще щастя, як йавкруг ти не вертівся. Будь, мов та хвиля ! Хоч грізна й мутна, Та де вал верг *) Ті, там по ній осівся Осад новий, живий — земля плідна. 1880. X. Як те залізо з силою дивною, Що другеє залізо тягне к собі І магнетизмом зветься, не в спокою Зціпляється, а в ненастанній пробі,— А як його безділля вкриє ржою, Під ржою й сила гине, мов у гробі, — Оттак і серце, що гризот стрілою Прошиблене, само з'їдаесь в собі. Лиш праця ржу зотре, що грудь з'їдає, Чуття живе, неткнуте заховає, Непросихаючу нору живить. Лиш в праці мужа виробляєсь сила, Лиш праця світ таким, як є, створила, Лиш в праці варто і для праці жить. 1880. 12 łJ Верг — кинув.
