А сей, що правду чисту в руки ката Віддав, одвіт від себе відпихав; То й правда вся була Йому віднята, Все, чим він жив, гордивсь і віддихав. Сім'я його пропала, наче тінь, І кесар з служби з ганьбою прогнав, І рідний город випхнув з своїх стін. Старий, слабий, край шляху він стогнав, Шматка просив, та, до кінця ворожі, Камінням в нього кидали прохожі. 9 вересня 1889. XXXVIII. 3. А як умер, хтось трупа взяв за ноги І вкинув в яму, й камнями прикидав, Та через ніч труп знов покрай дороги Лежав — гріб тіло кляте з себе видав. Тоді стягли тернів, бодяччя купу І трупа вергли й жар підвергли лютий; Терни згоріли, та нічого трупу В огні не сталось, він лежав неткнутий. Тоді каміння жорнове на шию, На руки й ноги начепивши, в море Прокляте тіло вергли в чорторию. Та повривались шнури конопляні, А труп Пилата, всій землі на горе, Ще й досі плавле десь по океані. 9 вересня 1889. 40
