Сам ходжу за ним і благаю-цвілю *): „Вважай, переділймо поле і хату, То що ж на тих кусниках будем робить? Вважай ; дід-небіжчик не хтіли ділить, А ти хочеш дідову волю ламати ?“ Дарма, він про сплату не хоче і знати І Минуло два роки, і з суду ми нині Декрети дістали : усе, що дід мав, Між нас поділити по рівній частині, А кожний щоб з того сестру звінував. І що тут робити» порадьте, як ласка 1 Зруйнують дочиста, як вкроять отак Пів ґрунту! Моя вже задовжена частка, Сестри не звінук), і сам я жебрак. Я думаю свідків до суду вести, Що дід не хотів ділить поля,— То чень йому скажуть на сплату піти, — А ні, га ! то дійсь Божа воля !а 4. Я думав про людське братерство нове, І думав, чи в світ воно швидко прийде ? 1 бачив я в думці безмежні поля : Управлена спільним трудом, та рілля Народ годувала щасливий, свобідний. Чи це ж Україна, чи це край мій рідний, Обдертий чужими і світом забутий ? Так, це Україна свобідна, нова ! І в мойому серці біль втишувавсь лютий. Щез привид. Я глянув довкола. Онтам За з'орану межу б'єсь з Грицем Степан ; Там дід оре поле, старенький, як гриб, І плаче за сином, що в Боснії згиб;
- ) Цвілю — допікаю.
62
