„І що вже ганьбили його, то й але1) ! Він мовчки, понурившись, слуха. А далі найстарший віком, мій дідусь, Як трахне його поза вуха ! „А з другого боку поправив мій стрик* 2)… Ой, ой, почалася Содома ! Ну, ледве мій вирвавсь і втік. Минув день, Ба й тиждень — нема його дома. „Шукаю, питаю — ні вісти ! Минув Вже місяць, нема чоловіка. Ба, й кревні розбіглись — насилу найшли. І слухай лиш, що за побліка3) ! „У хлопа в селі він до служби найнявсь. — „Не верну до міста,— говорить. — Тут ліпше, бо лиш хлібороб заробля, А кривди нікому не творить“. „Ну, що з ним балакать?.. Звязали його, І врадили, цадик, до тебе Везти його й слізно благати : рятуй Сиріт в тій великій потребі ! „Це дибик проклятий опутав його! Найди, святий цадику, слово, Що є найміцніше, закляття страшне, І вижени ворога злого ! „Нехай він, проклятий, його не мутить, Спокійний хай сон його буде ! Нехай те сумління його замовчить, Щоб жити він міг, як всі люди !“ 28—ЗО серпня 1889.
- ) Але — дуже, народній вислів на знак підкреслення
чогось.
- ) Стрик — дядько
3) Побліка — ганьба, сором. 136
