Ця сторінка ще не вичитана
Чом так прикро, сумно стало їм Серед поля і ланів ? Та й Митуса чом не тішиться, Лиш мовчить, мов занімів ? III. В Вовчім Яру, коло джерела Лан Данилович сидить ; В Вовчім Яру, по гущавинах Що так листям шелестить? Чи це вітер теплий, весняний, Чи звір лісовий, чи птах? Чом сидить так Лан Данилович, Мов його проймає страх? Шелест чує, та не слухає, Яру темного не зрить ; Його око в чисте джерело, В небо синєє глядить. Його думи у минулеє Та прожитеє летять, Молодости бої й радості У душі його стоять. І він бачить : над тим джерелом, Де сидить він німо знов, Лежить лицар гарний, молодий, З ран глибоких ллється кров. Ранений в борбі з татарами, Стратив сили, смерти жде, Коли втім з яру, з гущавини Старий дід до нього йде. 224
