Піднять їх високо між інші народи ; Та ах, іще мряки густі туманами Розсілися гордо над Руси ланами. Земле пречудна, земле широка, Мій рідний краю, Чом тебе досі для серця й ока Мряки вкривають ? Чом не встаєш ти, чом не спішиш ти Довгим походом Там, де блиск сонця сяє вогнистий Над світлим сходом ? Тихо, серце ! Бач, широко Виринає світла око ! Глянь, о, глянь, уже й над нами Відчинились неба брами ! Глянь, уже щезають мли! Глянь, орли вже шлях знайшли В ясну світла вітчину ; Голосів вже тисяч зве: „Гей, вставайте всі зо сну, Бо проклятий, хто засне !“ На руїнах предків слави Новий цвіт нам процвіта*: Любов братня, що світ збавить, Згода — доч небес свята. На землі отій кривавій Цвіти, квітко, і живи ! Не дзвони нам предків слави, Лиш до діл потомків зви ! О, вітай нам, нова зоре, Братня згодо, нам вітай, Бо з тобою світла море Розіллється на наш край. 1876.
