Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

І мов те древо зимою, З верху безлисте, мертве, В бурі, морози пускає Вічно коріння нове ; І мов нора та підземна Тріска ключем з-під скелі,— Трісне з-під зла й пересудів Правда жива на землі. 6 квітня 1880. VII. СУПОКІЙ. Супокій — святеє діло В супокійнії часи, Та як в час війни та бою Ти зовеш до супокою,— Зрадник або трус єси. Бо коли народи в згоді Враз працюють, щоб природі Вирвать тайну не одну, В тьму життя влить світла досить, — Горе тому, хто підносить Самовільную війну. Та коли в робучу пору В нашу хату і комору Закрадаєсь лиходій, Щоб здобуток наш розкрасти, Ще^й на нас кайдани вкласти,— Чи й тоді святий спокій?.. 15 липня 1883. 51