В далекий похід він із військом ходив, Хозар, степових хижаків, побідив. Народ веселиться, настав уже мир ; Князь Олег дружину ззиває на пир. Весело три дні і три ночі пройшли ; Вони погуляти на лови пішли. Дніпра узберіжжям біліє пісок, А поза піском тим сосновий лісок ; На краю ліска, на тім білім піску Біліє кістяк, — кому він по знаку? „Любимець твій, княже, — конюх відповів, — Твій кінь, що прогнать його в степ ти велів, Що ми його гнали, не хтів він до тих Свобідних вертать табунів степових. І все лиш маячив пісками він сам, Аж раз ми здохлого знайшли його там“. „Мій щирий приятель !“ — князь Олег сказав, На білії кості з жалем поглядав.— „Я смерть йому вдіяв, прогнав його сам, Повірив дурисвіта-діда словам“. Князь Олег до лоба ногою діткнув, В тій хвилі в нозі біль страшенний почув, Бо в лобі тім краса1) сиділа змія І зубом отруйним шпигнула князя. Князь Олег хитнувся і весь задрижав. „Проклятий віщуне, ти правду сказав !“ Князь Олег посинів, зір в небо здійма, Дружина до нього — в нім духу нема. 1876 р. !) Краса — ряба, сороката. 247
