Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Бо люди що? Каміння те, Котре розбурхана весною Валами котить і несе Ріка розлитая з собою. Не в людях зло, а в пугах тих, Котрі незримими вузлами Скрутили сильних і слабих З їх мукою і їх ділами. Мов Лаокоон серед змій, Так люд увесь в тих путах в'ється… Ох, і коли ж той скрут страшний На тілі велетня порветься ? 9 квітня 1880. X. Недовго жив я в світі ще, Та встиг чимало вже зазнати. Не що й дало мені життя, Та все ж дало досить багато. Дало мені пізнать добро, Дало побачить світ науки, Бажання правди у душі І дві тверді робучі руки. Дало і приязнь, і любов Взаїмну, хоч і не щасливу. Сказало: „Сій, хоч не твойов1) Руков2) пожате буде жниво !“ ]) Твойов — твоєю.

  • ) Руков - рукою.

53