Ті під материні крила Знов згорнулися в любві І бажають в рідній хаті Рай зготовити собі. І дивіть, горять їх очі Тим самим огнем святим, Як горіли тої ночі, Коли Друг мій, побратим, Коли славний, безталанний Щирий батько наш Богдан У важкій годині скликав Запорожців на майдан. Тямлю ніч цю, як сьогодні ! Вколо нас реве Дніпро 1 клекоче Ненаситець, Кам'яне гризе ребро. А в степу напроти Січі Це не хижая сова — А Кодацька лядська кріпость Свої кігті висува. У Богдана сльози в оці, Та вогонь в душі, в словах. „Згинем, браття, або вгору Піднесем свободи стяг 1 Згинуть — нам одна дорога, Чи в кайданах, чи в війні; Хто ненавидить кайдани,— Тому війни не страшні! Чи послабли наші сили? Потупилися шаблі? Чи в серцях ви погасили Дух лицарський взагалі?" І гучніше хвиль дніпрових Крик козацтва заревів : „Або ляжем головами, Або виб'єм ворогів Iм
