Я не з тих письменників, що звикли нарікати на суспільність та на читачів, ані не з тих, що звикли підлажувати свою працю під пануючий смак своєї громади. Занадто високо розуміючи покликання письменника, я не раз у критичних хвилях не вагався стати вперекір пануючим напрямам і ніколи не переставав виступати проти безтямности, тупоумія та за- скорузлости не лише серед суспільности, але також і особливо серед тих, що беруться провадити та просвічувати її. Не можу сказати, щоби ті могутні противниці не платили мені щедро глухою ненавистю, завзятими нападами та клеветами, явним і таємним поборюванням моїх змагань і моїх праць. Так воно, мабуть, і мусить бути. Та проте я не нарікаю ані на своїх противників, ані тим менше на свою суспільність, у якій бачу та почуваю чимраз більший зріст духового життя, культурности, дружности та жертволюбности, що творить окрасу всякого життя. Жию вірою й надією, що ті високі духові прикмети будуть розвиватися чимраз краще серед нашого народу і що я дожию ще часів далеко щасливіших та радісніших від тих, які прожив досі. В своїй оце вже близько 40-літній літературній діяльності я переходив різні ступні розвою, займався дуже різнородною роботою, служив різним напрямам і навіть націям, бо доводилося попрацювати немало, крім нашої української, також польською, німецькою та російською мовою. Та скрізь і завсігди у мене була одна провідна думка—служити інтересам мойого рідного народу та загально-людським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом про290
