Ця сторінка ще не вичитана
Та з часом прогнили гвозді, Вітер хрест розхолітав1), І Христос, вгорі розп'ятий, Із хреста на землю впав. Зараз же трава висока, Що росла вокруг хреста, Радісно в свої обійми, М'ягко прийняла Христа. Подорожники й фіялки, Що там пахли з-між трави, Звились, мов вінець любови, У Христа край голови. На живім природи лоні, Змитий з крови, ран і сльоз, Серед запаху і цвітів Сумирно2) спочив Христос. Та якісь побожні руки Спать йому там не дали, І, христячись, з-поміж цвітів Знов угору підняли. Та нових не мавши гвоздів, Щоб прибити знов Христа, Хоч з соломи перевеслом Прив'язали до хреста. Так побожні пересуди, Бачучи за наших днів, Як з старого древа смерти, Із почитання богів, 60 ł) Розхолітати — розкидати. 2) Сумирно — СПОКІЙНО.
