Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/101

Смієсь Астарте, доливає
Вина, піддразнюючи їх.
„Засуд свій ви змінить готові
За нічку пестощів моїх?

„Не хочу іншого засуду.
Пощо мені богів гнівить?
Я з вами ніч одну пробуду,
Та ось що мусите сповнить:

„Скажіть мені те тайне слово,
Що вас у небо підійма,
Веде перед престол Господній!
Тоді віддамся вам сама.“

Вином розпалені й любов'ю
Шепнули їй те слово вмить.
Смієсь Астарте, доливає
Вина, ще дужче їх дразнить.

„Ні, я роздумала! За слово
Своєї чести не продам.
Пощо мені воно? Чи нам же
Іти по янгольським слідам?

„Прощайте, судді!“ — „Стій“ — ревнули
Арот безтямний і Марот.
На неї кинулись мов звіри,
Насильно їй заткнули рот,

„Ти наша! Не гадай тікати!
Даремно просьб і слів не трать!
Ми сильні! З наших рук тебе вже
Й сам Бог не зможе відібрать.“

В тій хвилі шарпнулась Астарте,
Таємне слово прорекла
І щезла разом. З рук насильних
Вона до Бога утекла.