Б'є нєкоє созданіє нізу главу імуще.
І разгніва ся дому владика і всади ю в
темницю. По многих же днех изведоша ю і
заклаша і распяша на древі. Ризи єя огнем
сожегоша ся, плоти же и крови єя всі причастихом ся.
Напис на окладці одного старого рукопису.
Правило віри, скромности взірець,
Жила собі Доместіка святая,
Своє сховавши світло під корець,
Служила у безбожного глитая.
Хоч давній, славний був у неї рід,
Вона ні трохи ним не величалась;
Щоб згорда й не поглянути на світ,
Раз-в-раз чолом аж до землі схилялась.
Носила одіж грубу, шерстяну
І кістяні тіснії черевики!
Не стелено їй подушок для сну,
Не грали їй при збудженню музики.
З безмірної покори спала все
В тісній, вогкій, вонючій халабуді;
З хазяйського стола що впало, це
Було її поживою по труді.
- ↑ Просте серце.
