Сховалось сонце за Ділом могучим.
Пожар вечірній запалав на небі
І згас. Стемніло. Оповите мглою
Дріма Підгір'я. Лиш де-де в хатах
Ще світло блима. Літня ніч коротка,
То вчасно спати йдуть робучі люди,
Щоб завтра, скоро світ, вже бути в полі.
Ген за селом, під лісом на долині,
З густої мгли, мов цвяшок золотий,
Вирізуєсь миготання криваве:
Це хлопці конюхи вогонь кладуть,
Їх на всю ніч послали коні пасти.
Попутавши скотину, розложили
Вогонь, бо майка[1] тне.
Ось при вогні
Сидять гуртом: хто в гуньці, в подігачці,
Хто в кожушанці, хто лиш грубий міх
Нап'яв на плечі.
— Побратиме Сеню,
Дай тютюну!
— Чи бач, який прудкий!
Чи я тютюн саджу?
