Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/137

 — Мій господар, за грибами
Ходивши вчора, каже: бачив вовка.
Та й гостро наказав мені з лошат
І ока не спускать. Та де вони?

— Не бійсь, дурний! Якби, хрань Боже, вовк,
То коні би самі дали нам знати:
Зафоркали б і збились би докупи.

— Ось слухай, рже твоя каштанувата,
А он лоша їй обзивавсь!

 Справді
По всій долині розляглось іржання,
Мов тремоло важке, могучим смиком
Потягнене по струні металевій.

— Ну, байки! Сеню, ти на черзі нині!

— Якої ж я вам байки розповім?
Тут, браття, йде таке на наші села,
Що швидко нам відхочеться байок.

— Що, що таке?

 — Війна! Хіба не чули?

— Війна? Та з ким?

 — Ну, звісно, з Москалем.

— Що, з Москалем? О, то нещастя наше!
Москаль твердий, не встоять наші хлопці
Супроти нього.

 — То-то, браття, й є.
Наш конче хоче з Москалем побитись,
Та видить сам, що сил замало має.
От він казав усюди голосити,
Що відтепер не буде так, як досі,
До війська брати та перебирати,
А всіх загорне загалом: малих,