Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/144

 Тільки Сень сидів
Спокійний, шепчучи молитву. Врешті
Промовив.

 — От ви й чули віщування.
Не бійтесь, це не є нечистий дух,
Це та уріжська жінка, що пішла
По Божій волі. Бог їй так казав
Плачем і криком грішному народу
Оголосити близький суд страшний.

— Ну, що це ти говориш, бійся Бога,
Під ніч такі страхіття? Суд страшний!
Хіба ж не чув, що перед страшним судом
Повинен ще на світ прийти антихрист?
Ну, а про нього клятого ще якось
Не чути досі.

 — Не впевняйся дуже! —
Сказав поважно, строго якось Сень. —
Глухий не чує навіть, як гримить!
А я ось що скажу вам, що я чув,
Та ні, не я, мої татуньо чули.
Вони ось на Кальварії недавно
Були, там є чернець один старенький,
Що знає їх вже більш як тридцять літ.
Так от вони у нього ночували
І він їм много повідав з книжок.
„Моліться — каже — люди! Близький час!
„П'ять гір трави вже віл великий спас.
„Як шосту буде допасати, ждіть,
„Тоді антихрист родиться на світ.
„А як на цьому в півгори дійде,
„Тоді на землю Ілія прийде“.

— Дух Божий з нами! — скрикнули в тривозі
Всі конюхи. — П'ять гір вже, кажеш, спас.
Що ж це за гори, що за віл такий?