Ця сторінка вичитана
III
Два панки йдуть по при них.
На дітей блідих громадку,
На жінок отих марних
Кожний глипнув по порядку.
Відвернувсь один панок
І зідхає: „От бідацтво!“
Другий же за ним крок в крок
Покликає: „То лайдацтво!“
„Що лайдацтво?“ — „Весь цей люд!
Рідний край на пшик міняє“.
„Ні, — відмовив перший, — тут
Винен той, хто їх спиняє“.
„Не спинять їх? Всі підуть
Десь за сине море здуру“.
„Як же, ж їм не йти, як тут
Всі до спілки дрем з них шкуру“.
Розлучила нас юрба,
Та довгенько ще цікаві
Сперечались ті оба,
Де „лайдацтво“ є в цій справі?
