Дитирамбічний гон цей перебив Старенький лікар, що війшов з другого Купе; турботно в пальцях теребив Свою хустину, Л коло молодого Оратора спинивсь, і мов згубив Щось дороге, так видививсь на нього, А потім голову схиливши низько, Промовив: „Пане, станція вже -близькоIй Панич (байдумо) То добре, вийдем. Лікар Слухайте, Євгеній І В останнє слухайте ще моїх рад! Євгеній Що ж, радьте! Ви ж до рад правдивий геній! Лікар Не враг я вам, йому не адвокат, Чужий для вас… та справі тій злиденній Я б інший вихід відшукати рад, На плач його глядіть—він там в купе ридає, И на ваші співи—ні, мені аж серце крає. Невже ж вам все людськеє так байдуже І люта скорб смішить вас, не болить? Ще раз прошу вас: схаменіться, друже! Ще можна вбійчий той вогонь залить. Признайте: ви ж тут винуваті дуже, І ваше діло рану ту зцілить. Євгеній Га, га! Від ран вже ви у нас цілитель! Що ж хоче ворог МІЙ і повелитель? 181
