Ця сторінка ще не вичитана
XI Челов'бки и скотьі спасгіди, Господи! (Псалом 35) Вже ж твоя святая воля, Коли хочеш — потурай, Можеш навіть без розбору Всіх людей пустити в рай. Всі ми грішні, всіх життя нас По калюжах провело, А такого, щоб без плями, Зроду віку й не було. А всі ті гріхи, провини, Що за них нас, скільки чуть, Страшать пеклом моралісти, І вже в цім життю печуть, — Щоб тебе це ображало, Отче, це невчасний жарті Проти твойого величчя Це і плюнути не варт. Та й скотину, як що воля, Всю бери на райський лан, — Аджеж там твої любимці Шоробор і Дев'ятая. А котрі поміж святими „Нищі духом“, можуть стать Й годувати ту скотинку І з-під неї гній метать. 236
