II Поете, тям, на шляху життєвому Тобі перлини-щастя не знайти, Ні захисту від бурі, злив і грому. Поете, тям, зазнати маєш ти Всіх мук буття, всіх болів і унижень, Заким дійдеш до світлої мети. Поете, тям: лиш в сфері мрій, привиджень, Ілюзій і оман твій рай цвіте, А геній твій, то міць суґґестій, зближень, Пророцький дар у тебе лиш на те, Щоб іншим край обіцяний вказав ти, А сам не входив у житло святе. І серце чулеє на те лиш взяв ти, Щоб кожному в день скорби пільгу ніс, І в горю слово теплеє сказав ти. Та з власним горем крийся в темний лісі Ніхто до тебе не простягне руку І не отре твоїх кривавих сліз. Та не міркуй, що родивсь ти на муку, Бо й розкошів найвищих маєш часть, У творчій силі щастя запоруку. Усе, чого тобі цей світ не дасть, Знайдеш в душі своїй ясніше, краще: Найвищу правду і найбільшу вдасть. 245
