VIII Як голова болить! Пожовклі карти Рукопису старого помаленьку Перебігають стомленії очі, А в голові грижа, немов павук, Снує сітки, немов штукар у тьмі Пускає сині, білі, пурпурові Ракети, вогняним млинком вертиться, То вказує в бенґальськім світлі дикі Якісь появи, що з тих карт пожовклих Зриваються, немов осіннє листя Під подихом хуртовини… „Прийшов Святий Матвій у город людожерів. А людм ті такі звичаї мали: Не їли хліба, не пили води, А тільки жерли тіло чоловіче І кров пили. А хто чужий траплявся У город їх, то тут його хапали І, вивертівши очі, напували Отруйним зіллям і в тюрму сажали І клали їсти їм траву-отаву“. І вже щеза з-перед очей рукопис, І ту страшну історію читаю У власнім серці: як я заблукався У город—будь ім'я його прокляте!— І поєно мене отруйним зіллям, Як очі вибрано мені, щоб я Не бачив, хто мене і пощо в'яже, 254
