Ті фанатики, до людських Благ ненавистю підшиті, Ті отці, апологети, Догматисти, каноністи, Інквізитори, що вміли „Jgne, ferro“1 в душу лізти. Або й ті, що з твоїм словом На устах всі землі й море Заповняли й скрізь ширили Темноту, гризню і горе, Покривали здирства можних, Але вбогих дерли й тисли, І хрестом твоїм вбивали Вольне слово й во\ьні мислі І Адже бувши консеквентним Ти їх мусиш пригорнути,— Тож подумай, як мені тут В товаристві з ними бути? Та це ще не все; можливо, Що тут різнії порядки, І на всяку бранжу,2 Боже, Єсть окремі сепаратки.11 Але жити в твоїм небі І втішатися й співати, — Господи, то скільки ж треба б Напихати в вуха вати, Щоб не чути криків, стогнань І проклять, докорів лютих Тих нещасних, там у пекло Звержених, у тьму й закутих! Щоб не чути відгомону Всіх тих мук і озвіріння, Що були мов контрапунктом Вогнем, мечем. Бранжа — товпа, голота. Сепаратка — окрема кімната.
