Знаю, як смакує скрута В безвідрадній самотині; Хліб, що ворог із призирством З ласки кине сиротині; Безнадійність, що розбити Рада б те життя мізерне; Жаль учинку, що раз стався, І вже в небуття не верне; Як довкола тебе зрада Стане муром непрохідним, І як сам собі здаєшся Підлим, низьким і негідним. Все те степенуй, о Боже, По твоїй всесильній волі, І пусти мене у вир той До товаришів недолі. Там знайду я товариство Більш до смаку й до вподоби, І на сльози і на кпини, І до сміху і до злоби. Там знайду завзяте плем'я, Люд свобідний і гулящий, Повний сили й волі, вицвіт Роду людського найкращий: Всіх музик і всіх поетів, Що вино й любов співали, Всіх філософів, що пута Догматизму розбивали, Всіх єретиків, усяких Перелому піонерів, Бунтарів і гайдамаків, Всяких революціонерів, Всіх, що власне чоловіцтво Окупляли слізьми й кров'ю, І всіх тих, кого любив я В жизні грішною любов'ю“.
