Ця сторінка ще не вичитана
XV Не раз у сні являється мені, О, люба, образ твій, такий чудовий, Яким яснів в молодощів весні, В найкращі хвилі свіжої любови. Він надо мною хилиться, страшні Полошить мари… З трепетом, без мови Я в тії очі знов гляджу сумні, Що жар колись ятрили в моїй крові. І на моє бурливе серце руку Кладе той привид, зимну Яч змія, І в серці втишує всі думи й муку. На привид тихо, не змигнувши, я Гляджу. Він хил'иться, без слів, без згуку Моргає: „Цить! Засни! Я смерть твоя!“ 33
