Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
I
 

Коли обід хтось славний зготував,
Наїдки найдобірні та напитки,
Царя самого в гості завізвав,
А соли не додав до страв, —
Які ж із них пожитки?

Оттак і той, що наложив печать
На серце: сам, без дружньої розмови
Жиє для себе — хоч би був не знать
Як чесний, не приблизиться на п'ядь
До Бога без любови.

Вся чеснота, весь труд його марний,
Молитва, піст і жертви всі й тривога, —
Все те, мов пил, розвіє суд страшний!
Одна любов з них зробить скарб цінний
Перед престолом Бога.