Ця сторінка ще не вичитана
VI Розпука 1 Те, що я вважав Святим і близьким ідеалу,— Отой бездушний міль узяв І там гризе собі помалу. Те, що в душі леліяв я Як скарб, як гордощі природи, В руках у того мурав'я Це іграшка, котру без шкоди Зламати можна, попсувать, І в кут закинути по хвилі. А я гляджу на це, й ридать Ні помогти не маю сили. Гляджу, як квіточка моя В руках нелюбих ув'ядае1), Як сіра, зимная змія По моїм раю похожає. Мене аж душить почуття Гірке, боЧюче і скажене… Сто раз прокляте те життя, Що так собі закпило з мене І J) Ув'ядав — в'яне. 82
