Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/386

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

XVIII Душа безсмертна! Жить віковічно їй! Жорстока думка, дика фантазія Лойолі гідна й Торквемади! Серце холоне і тьмиться розум. Носити вічно в серці лице твоє, І знать, що з другим зв'язана вічно ти, І бачить з ним тебе й томиться — Ох, навіть рай мені пеклом стане! Творця хвалити? За що хвалить його? Що в моїм серці цей розпалив огонь І в насміх призначив розлуку? Рай показав і затріснув браму! Та Пану Богу я не хочу блюзнить, Бо пощо вірних щирі чуття дразнить? Мов актор той мечем махати На паперовії страхопуди? Я не романтик. Мітологічний дим Давно розвіявсь із голови мені; Мене не тішать ані страшать Привиди давньої віри мглисті. 101