Цю сторінку схвалено
IV
Як у хвилі сумніву та муки
Вчитель мудрий не найдесь тобі,
То приймай потіху і науки
З простих уст, загублених в юрбі.
Як на місто військо йде вороже,
А його вздрить в полі простий люд,
То біжить до міста, як лиш може,
І кричить: „Тікайте! Ворог тут!“ —
Чи ж тоді всі мудрі, всі багаті
Не послухають тих простаків?
Чи на крик їх не почнуть тікати,
Критися за мур, за частокіл?
А як хтось би згорда став казати:
„Що там знає та невчена мразь?
Відки має право так кричати?
Чи на те їх слав у поле князь?“
І гордуючи простацьким криком,
Сам лишився б в гордощах марних
І попався б ворогам у руки, —
Чи не був би це дурний з дурних?
