Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/416

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Я згадую минулеє життя спокійно, та без радости, без туги: одно із нього виніс я чуття, що я не був у нім щасливий, други. Багато праці й турботи і скрут, та не було вдоволення, утіхи; мов віл в ярмі, я чув на собі прут, і тяг—чужого скарбу повні міхи. Хоч не згасав ніколи вогник мій, та полум'ям не бухав, більш димився, а замість світла сипав іскор рій. Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився, та не високо плив в руці слабій, і хоч я жив, то все ж я не нажився.