Ця сторінка ще не вичитана
XII Я не скінчу тебе, моя убога пісне, в котру бажав я серце перелить і виспівать чуття важке та млісне, все, що втіша і все, що веселить, всі радощі шаленого кохання, все пекло мук, що й досі грудь в1ялить. Мої ви сльози і мої зідхання, і пестощі короткі й довгий жаль, надії і зневіри колихання, не перелити вас мені в кришталь поезії, немов вино перлисте, ні в римів блискітливую емаль! Мов дерево серед степу безлисте в осінній бурі б'ється і скрипить, і скрип той чує поле болотисте, — оттак душа моя тепер терпить слаба, безкрила, холодом прибита, мов ластівка у річці зиму спить'). *)*) Народне повір'я, що ластівки зимою не відлі тають, а сплять у річках у воді. 152
