і в манастирі Зографу заскрипіли ретязі. Відчинилась темна брама; з манастирського подвір'я виступає хід церковний, монотонний чути спів. Віють хоругви червоні, наче проблиски пожежі; дерев'яний хрест з Розп'ятим передом помалу йде. Йдуть манахи бородаті, у фелонах-багряницях,— знов манахи бородаті босі, в простих сіряках. Серед них дідусь похилий, зморщений, сивобородий, в сіряці на голім тілі, хрест березовий несе. Простий хрест, в корі береза, а від моря вітер віє, білу бороду старечу по березі розвіва. І пливе старечий голос із тим співом монотонним, що виводить сумовито: „Со святими упокой!“ Стежкою, що круто в'ється, тягнеться той хід церковний зразу лугом, далі лісо.~ там, де чути моря рев. Серед розкошів природи похоронний спів лунає, 186
