А тепер заблисло сонце, щезли демони півночі, уляглись вітри скажені, теплотою подиха. Теплота огріла тіло, і душа воскресла в тілі, віднайшла свойого Бога і молитву віднайшла. Що ж це за крутії дебрі, у які мій ум заходить? цеї теплоти крихітка в тілі душу виклика! Так удар кресила іскру викликає із креміня, а ця іскра, — це пожежа, жар і блиск, тепло й життя. Жар, життя, тепло і світло, разом з тим і смерть, руїна, і нове життя й безсмертя,— це душа всесвітня—Бог. Крихта теплоти і світла — іскра в тілі, у мертвому душу будить, — без тієї теплоти — душі нема. А в душі розводить ясність, порив, віру — без тієї теплоти не має віри, ані ясности в душі. А та віра творить чуда, творить і найвище чудо над всі чуда — творить Бога, відкрива його для нас. 199
