Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/80

„Ні, татку — мовив син, — з моїх друзяк
Піде за мене кожний хоч на гак!“

Всміхнувсь отець. „Щасливий, синку, ти,
Та я би радив пробу навести.

„Заріж теля і запакуй у міх,
А ніччю йди з тим до друзяк своїх

„Скажи: „Біда! Я чоловіка вбив!"
Проси, щоб захистив тебе і скрив.

„Своїх отак попробуй, а потім
Застукай і в мойого друга дім.“

Послухав син. Як смерклося цілком,
Пішов важким нав'ючений мішком.

До друга найлюбішого воріт
Застукав: „Живо, живо відчиніть!”

Явився друг. „Це що тебе жене?"
„Я чоловіка вбив! Сховай мене!“

Та цей, не відчиняючи воріт,
Сказав: „Тікай! Чи ще мене й мій рід

„Ти хочеш у тяжку біду вплескать?
Аджеж коли почнуть тебе шукать,

„То де ж підуть насамперед? Сюди!
Бо знають, що я друг твій! Геть іди!“

Пішов по інших своїх другах син, —
Не скрив його, не втішив ні один.

А дехто мовив: „Забирайся ти!
Я зараз мушу властям донести.

„Аджеж всі знають, як дружили ми, —
Ще скажуть, що до спілки вбили ми.“