К у н а ш. Я ж думаю, що князь цей, Святослав І вам усім немало досолив. Та ж ви розбійниками не родились, Вас викинено з дому, із громади, Вас княжі люди гонять, травлять, мов Тих звірів диких, а кого попадуть, То вішають без жодної пощади. В а С Ю Т а покивує головою. Це правда, правда І Дуже прикра річі Ку наш. Значить, яке ж вам діло обставати За цим князем? І чи не ліпше вам т * ^остомислом? Що Гостомисл задумав нині рано Велике діло доконать. Цей князь, Старий наш кривдник Святослав, ще нині Повинен згинуть. Розбійники. Боже! Он що дієсьі К у н а ш. Так, мусить згинуть! Не втече від смерти. Мов звір у сіть, так він опутаний Довкола хитрощами Гостомисла. Оті оружні, що цю ніч стяглись У Київ, всі війдуть безпечно в город, Бо брам пильнують Гостомисла слуги. Відтак простісінько у княжий двір Усі ідуть, та так, щоби Кияни Не завважали. Це народ дурний, А Святослав у них як рідний батько. Ну, та тепер вже не спасуть його, Бо скоро лиш з своєї спальні князь У сіни вийде, тут йому й амінь. Овлур. Придумано не кепсько! Ну, а що Якби про це дізналися Кияни І вдарили у дзвін свій вічевий у н а ш. і. Знайте, люди, 150
