Баю рак. Моя біда, мов гірке сирітство, Моя тяжкая кривда. М а р у с я к. Он яке! Баюрак. Яз Богородчан родом, та служив В Делятині у пана фервальтера1. П'ять літ служив я. Що вже клятий німець Назбиткувався наді мною! Скільки Набив мене, бо знав, що я на світі Самісінький, що сирота безрідний, Що не впімнесь ніхто за сиротою. Я пас його воли оце п'ять літ. Та три дні тому вбив ведмідь одного. Почув це пан і каже: „Баюрак За той вола мені заплатиш ти!“ І не досить, що всю мою сембрилю - Зарахував собі, а ще й мене Хотів заперти до арешту. М а ру с я к. Он як Збиткуються погані вороги Над нами! Цар. О, на того фервальтера У нас закарбовано чимало! Колись у нас з ним буде обрахунок, Хіба би я не Цар був! Баю рак. Що ж я мав Робити — втік від шваба, та й до вас. Вертать до Богородчан — це значить: Ставай на панщину! У службі вже Не міг я видержати довше. Дай — Гадаю — закоштую ще свободи! Пристану до опришків. Доведеться Повиснути, так що ж? Не перший я 1 Фервальтер — завідуючий. Сембриля — заплата наймитові (здебільша — в пастухів — натурою). 177
