Маруся. Ти тут І Що це значить? Чи Крайник знає! Б а ю р а к. Дізнавсь. Вівчар доніс йому, що тут У полонині з вівцями гостив І вас десь бачив. Маруся. Так, ходила я До нього сиру й вурди 1 купувати. І що ж мій муж? Баю рак. Пан Крайник зараз же Почав збивати ровту. Маруся. Що, він хоче… Баю рак. Не тільки хоче, але йде сюди. Мене послали передом, а вслід За мною йдуть самі — та не самі, А з пушкарями, з купою хлопів. Маруся. Пропала я! Та так мені і требаї Б а ю р а к. Ні, пані! Що ви! Хай Господь боронить! Пан Крайник хоч лихі на вас, що правда, Казали вам оце переказати: „Нехай покається, хай зробить так, Щоб віддала мені Марусяка Живого в руки — я її прощу.“ Маруся. Усе однакий! Ох, брудна душа! Він лакомиться на тих сто дукатів, Що визначені тому, хто дістане Марусяка! Та ні! мене на це Не зловить! Баю рак. Пані! Стямтесь! Я вам ще Не все сказав. Пан Крайник наказали Сказать вам ще, що як не згодитесь На теє слово, то значить, що й ви Тут винуваті, що не силою 1 Вурда — сир, виварений із сироватки. 184
