Анна хитає головою. Я так і думала, що ти щось таке мусів ляпнути. Війт не такий чоловік, аби когось задармо вчепився.
Микола гірко. О, та певно. У тебе кожний чесний, кожний розумний, коби тільки не твій чоловік.
Анна. Я тобі чести не уймаю, але полін не треба було продавати.
Микола. А мерзнути та о голоді бути треба?
Анна. Було собі з дому взяти пару крейцарів на горілку, коли вже без неї не можеш обійтися. Аджеж ми вже не такі останні.
Микола. От таке! На заробок їхати і ще гроші з дому брати!
Анна. Ну, коли так, то маєш заробок, якогось хотів. Застелює стіл і заходиться давати вечерю. Ну, але де ж ти так довго барився?
Микола гнівно. А тобі що до того? Не твоє діло! Коли я тобі такий нелюбий, то не питайся мене ні про що!
Анна ставить миски на стіл. Ну, коли так будеш зо мною говорити, то певно любіший не будеш.
Анна. Свят, свят, свят! А це що таке?
Микола. Хтось до вікна стукає! В таку пізню годину, в таку негоду — ой, може яке нещастя!
Голос за вікном. Гей, люди, відчиніть, не дайте душі загинути!
Анна. Хтось певно з дороги збився. Біжу відчинити.
Микола. Анно, стій! Може яка зла душа?
19
