Товкач, радісно. А той, той! Омелян. І маєте ви сумління? Війт вам каже, а ви ані ду-ду! Товкач сміється. Е, пане навчителю! Що то говорити? Війт мені каже! Або то я війтів слуга? Як схочу, то буду робити, а ні, то війт мене не всилує. В нас по-сусідськи. Які ви будете для нас, такі ми для вас. Зробите ви нам вигоду, то ми вам і дві зробимо. Омелян. Але я не хочу вашої вигоди. Дайте мені те, що мені належиться. А не схочете, то я буду шукати інших способів. Ну, скажіть по правді, чому ви досі не приходили? Т о в к а ч шкробавться в голову. Та чому не приходив? Так випало, що не приходив. Не було коли. Омелян. Ні, неправду говорите. Я вас часто видав, як ви сиділи на подвір'ю або над рікою. Ну, признайтеся: війт вам не казав? Т о в к а ч живо. Війт? Ні! Ховай Боже! Омелян. Ну то хтось інший? Т о в к а ч шкробавться в голову. А не скажете нікому? Ну, то вам скажу. Вовк не казав. Довірчиво. Бо треба вам знати, пане навчителю, що Вовк у нас у селі найстарша особа. Чи то війт, чи паламар, чи хтобудь, усі його слухають. О, бо то сила! Він що хоче, те зробить. Кажуть, що він три хованці має. Омелян. І він оце послав вас до мене? Загонистий. А я, так. Омелян. Щоб я за вас поруку йому дав? Загонистий. За мене, пане навчителю. Омелян. Гм! То диво! Що це може значити? Т о в к а ч. Не знаємо. 210
