ВоЛЬф зривається. Що, ЩО, ЩО? Ти ДО МЄНЄ смієш так говорити? Омелян. Такому тикай, як ти сам, а не мені, розумієш? Марш мені звідси! Вольф. Коли мені не хочеться! Овва, що мені за пан! Кікімун! Омелян хапає за сокиру. ГЄЙ ТИ! Не ДОВОДИ мене до стеклости1! Вступися, бо не ЖИТТЯ твоє і моє! Вольф тремтить і звільна, взадгузь, цофається, падає зі сходів і опісля бігцем утікає зі сцени. Вольф за сценою. Чекай, чекай! Ти розбійник! Ти опришок! Я тебе навчу! Я В А IX Омелян з сокирою, зі школи вибігає Юлія, з другого боку входить Хоростіль з клунком на плечах, у полотнянім плащі й брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна Юлія. Омельку! Що це ти? Де орендатор? Побачивши Хоростіля, радісно. Ах! Чи баЧИШ, ЩО за гість до нас. Омелян. Господи! Та це Іван! Біжить до нього, обнімаються й цілуються, потім Хоростіль входить на ґанок і гаряче цілує руку Юлії. Хоростіль. Здорові були! Та поздоровляю на новій посаді! Омелян і Юлія. Спасибі І Спасибі! Хоростіль. Я, як бачите, ще по своїй природничій екскурсії волочуся. Тільки випадково в одного знайомого довідався, що вас із Лепехова взяли й перенесли сюди. І так зрадів, довідавшися! 1 Стеклість —сказ. 215
