Омелян. Господи! Що тут діється! І невже нема ніякого способу, щоб тим безправностям кінець зробити?
Юлія. Ти, Омельку, мусиш до них узятися! Аджеж це остання річ! І за що вони на мене нечисть кидають? Коли ти своє даруєш, то я свого не дарую. Пішки піду в Турку, а завдам їх до суду.
Пасічна. Га! А ми мусимо все терпіти. І ніхто за нами на світочку Божім не уйметься. Ну, та розбалакалась я! Пора мені додому. Якби вам ще чого треба, то кликніть через пліт, я ось тут, друга хата від вас Марина Пасічна.
Юлія. Добре, добре. Ну, а не стидно вам уже?
Пасічна. Ой, Господи! Та чого стидатися? Коли ви хрещеної віри, свої люди, українські, то я й овшім. Послужу вам, чому ж би ні. Ну, бувайте здоровенькі!
Юлія. Дай вам, Боже, здоров'я. А так над вечір, як не будете мати що ліпшого робити, то навідайтеся до нас. Побесідуємо.
Пасічна. Та добре, добре! В ласці Божій!
Юлія. Ні, Омельку! Ти не повинен їм цього плазом пустити!
Омелян ходить по школі. Добре, добре.
Юлія. Як тебе ображають і кривдять, то про мене, можеш їм дарувати, коли тобі це любо. Але моєї зневаги ти не смієш їм дарувати! Чуєш, не смієш!
233
