Омелян. Господи Боже! Хлопці! Що це ви зі мною робите! Де ж це видано? 1 парубок. Пане навчителю! Не робіть нам того! Прийміть від нас цей дарунок. Ми вас полюбили, як рідного тата… Парубки й діти обступають. Так! Так! Війт. Пане навчителю! І я до них приєднуюся. Хай це буде наша відплата за ті прикрості, яких ви в нас зазнали. ОмЄЛЯН обнімає їх одного по однім. БраТТЯ МОІІ Діти! І хай же мені тепер хто скаже, що наш нарід невдячний! Що не варто для нього працювати і навіть життя своє для його добра віддати! Я В А VI Ті самі й Вольф входить звільна, озираючися В о л ь ф. Ну! Добрий день! Всі. А Наш Вовк! Війт. Дай Боже здоров'я! О, давно невидані гості! А ви відки, пане Вовк? Де так довго гостювали? Вольф. Так собі! Всюди був. Ґешефти були. Війт. А давно до нас загостили? Вольф. Та от власне тепер приїхав. А бачучи з гостинця1, що тут вас така купа, я зацікавився та й прийшов. Та дай Боже щастя з празником! Омелян. Та дай Господи! Вольф. А, пан навчитель! Ну, wie gehts?1 2 Омелян. Так собі. Гірше бувало. 1 Гостинець—шлях, шоссе. 2 Як ведеться? 257
