Хоростіль. А, так! Там у Турці нині якийсь бенкет—на честь старости, чи що. Це вже й йому не випадало виїздити. Але знаєш, я вчора бачився з ним у Турці. Балакали. І про тебе розмова була. Омелян. Про мене? А то яка? Хоростіль. Я аж уха свої забув. Пан інспектор так тебе хвалив, так хвалив! Це, каже, найліпша в нас учительська сила в цілім окрузі. Юлія. Ну, це певно знова якийсь клопіт буде. Хоростіль. Що? А то для чого? Юлія. Чую вже, що ця похвала для Омелька не добром пахне. Омелян. Але ж, Юлечко! Як же можна так говорити? Ми повинні тішитися. Юлія. Ну, то тішся, коли маєш охоту. Хоростіль. Я там невеликий знавець тайників людської душі, але не можу сказати, щоб у розмові пана інспектора було щось нещирого. Ще якби я був учителем, його підвладним— ну. .А то я відразу представився йому як укінчений юрист і доктор прав, то пан інспектор відразу став сердечний… Юлія. Е, коли ви така велика риба, то дозвольте й нам зложити вам ґратуляціїг. Юлія й Омелян стискають .йому руку. Хоростіль. Ну, що там! Ми старі знайомі, то можемо обійтися без цих церемоній. Ну, Омельку! Твої школярі чекають, зачинайте екзамен! Омелян. Ай справді, маєш рацію. Став перед лавками. Ну, діти. Нині в нас празничний 11 Ґратуляція — побажання. 262
