вишенька, все вгору та вгору, а тепер тобі пора інакше рости. З о с я. А то як? Завада. Як Божа пшеничка: зразу колосок зелененький, а потім жовкне, наливається, золотими зернятками наповняється. Зося б46 його хусткою ПО ГОЛОВІ. Йдіть, Ідіть! От що вигадали! Маю ще час колоситися! Відходить. Завада. Та куди ти, Зосю? А з нами перекусити не ласка? Олена наливає чарки. Дайте їй спокій! У неї там ще в хаті робота є, а вона собі й роблячи перекусить. Прошу вас! Завада торкає чаркою до Олениної, обоє п'ють. А! От смак! Люблю я ті ваші вишняки! Чудо, як гарно ви їх умієте робити! А в мене вишень повний сад, та що з того? Прийде літо, достигне оце—красота, аж глянути любо. А все для горобців. Так сирі їсти — чи багато їх з'їси? А зробити з того щось чоловік не вміє. Моя небіжка, царство їй небесне, ледве борщ та бульби 1 вміла зварити. Ніби то чоловік у достатку живе, всього має, а проте їсть не ліпше того жебрака. Смаку ніякого не зазнає. Звичайно, коли жінка недотепа!.. Олена. Оцей вишняк, то вже моя Зося наливала. Вона в мене ціле господарство провадить. Що я знала, того й її навчила. Та що її вчити! Раз побачить і все зрозуміє, всьому лад дасть і ще й ліпше їй усе вдасться, ніж мені. Що ТО, МОЛОДІ руки! Наливає Заваді, цей п‘е. Завада. Славна вона у вас дівчина, кумо! І як виросла! Адже на моїх очах; здається, 1 Бульба — картопля. 281
