розмовилась! Щоб я всі свої муки, все своє розтрачене життя могла зібрати в одно страшне слово, в один позирк, і бухнути ним йому мов сокирою в саме серце! З о с я. Бог з вами, тітко! Не говоріть так! Ходіть лишень, ходіть! Ксеня хапає її ва руку. Слухай, ДІВЧИНО! ВІН ще буде тут НИНІ? З о с я. Не знаю. Хіба би хотів моїх старих відпровадити назад сюди. Ксеня. О так, так! Він буде тут. Я знаю. Я чула, як він говорив з твоїми старими, стежкою йдучи… Я вас відпроваджу — казав. О, він такий! Як угледів собі жертву, то буде довкола неї крутитися день і ніч, не спочине, доки не затопить пазурів у душу. З о с я. На що ж вам його тут? Ксеня. О! Тут нам найліпше розмовитися. Тут моє слово буде вдвоє, вдесятеро важке і зрозуміле. Га! Слухай! Коні стугонять? З о ся. Ні, це тягаровий поїзд десь далеко гуркоче. По росі здалека чути. Ксеня до Гната. А ти, парубче, чого став? Не бійся нічого! Любися з нею, а слова не ламай. А тепер іди відси! Йди геть! А зрештою як хочеш. Тільки мені на очі не показуйся. Здалека ти дуже подібний до нього, такого, як був тоді. Особливо шия. Тікай, бо мене так і кортить впитися в неї пальцями й душити, душити. —А! Гнат поступав назад. Зосю! Бережися! Вона божевільна! Ксеня. Не бійся нічого, дівчино! Не бійся! Я божевільна, але ще при розумі. Не дай Боже зовсім збожеволіти! Але слухай, я тобі щось скажу! Нахиляв її голову до своєї, голосно. Ходи ЗО 299
